Про дванадцять місяців

Byla jedna vdova a ta měla dvě dcery.Жила одна вдова, і в неї були дві дочки. Holena byla její vlastní dcera, Maruška byla dcerou jejího muže, který už dávno umřel.Голена була її власною дочкою, а Маруша — дочкою її чоловіка, який давно помер. Holena byla líná a zlá, ale matka ji milovala, protože byla její.Голена була ледачою і злою, але мати її любила, бо вона була її рідною. Maruška byla milá a pracovitá, a právě proto ji obě dvě nenáviděly.Маруша була милою і працьовитою — і саме за це обидві її ненавиділи. Maruška musela dělat všechnu práci v domě: uklízela, vařila, prala a starala se o zvířata.Маруша мусила робити всю роботу в домі: прибирала, готувала, прала й доглядала худобу. Holena celý den jen seděla u okna a dívala se do zrcadla.Голена цілими днями лише сиділа біля вікна й дивилася в дзеркало. Maruška byla čím dál krásnější a Holena čím dál ošklivější, a to obě zlobilo ještě víc.Маруша ставала все гарнішою, а Голена все негарнішою — і це злило їх ще більше. Nakonec se rozhodly, že se Marušky zbaví.Нарешті вони вирішили позбутися Маруші.

Jednou v lednu, když byl venku hluboký sníh a velký mráz, dostala Holena zvláštní chuť.Одного разу в січні, коли надворі лежав глибокий сніг і стояв великий мороз, Голені захотілося дивного. „Chci fialky,“ řekla.«Хочу фіалок», — сказала вона. „Maruško, jdi do lesa a přines mi voňavé fialky, chci si je dát za pás.“«Марушо, іди в ліс і принеси мені пахучих фіалок, я хочу заткнути їх за пояс». „Ale sestro, kde bych v lednu našla fialky?“ divila se Maruška.«Але ж, сестро, де б я в січні знайшла фіалки?» — здивувалася Маруша. „Pod sněhem přece nic neroste.“«Під снігом же нічого не росте». „Mlč a jdi,“ křičela Holena, „a jestli fialky nepřineseš, domů se nevracej!“«Замовкни й іди, — крикнула Голена, — і якщо не принесеш фіалок, додому не повертайся!» Matka Marušku vystrčila ze dveří a zamkla za ní.Мати виштовхала Марушу за двері й замкнула їх за нею. Maruška šla lesem a plakala, protože měla na sobě jen tenké šaty a nikde nebyla ani cesta.Маруша йшла лісом і плакала: на ній була лише тонка сукня, і ніде не було навіть дороги.

Najednou uviděla mezi stromy světlo.Раптом вона побачила між деревами світло. Šla za ním a přišla na vysokou horu, na které hořel velký oheň.Вона пішла за ним і вийшла на високу гору, де горіло велике вогнище. Kolem ohně sedělo na dvanácti kamenech dvanáct mužů.Навколо вогнища на дванадцяти каменях сиділи дванадцять чоловіків. Někteří byli velmi staří a měli bílé vousy, jiní byli mladí.Деякі були дуже старі, з білими бородами, інші — молоді. Byly to měsíce roku.Це були місяці року. Nejstarší z nich, Leden, držel v ruce dlouhou hůl a seděl nejvýš.Найстарший із них, Січень, тримав у руці довгий посох і сидів найвище. Maruška se bála, ale přišla blíž a poprosila: „Dobří lidé, dovolte mi ohřát se, mrznu.“Маруша боялася, але підійшла ближче й попросила: «Добрі люди, дозвольте мені погрітися, я замерзаю». Leden zvedl hlavu a zeptal se: „Co tu chceš, děvče, co hledáš?“Січень підняв голову й запитав: «Що тобі тут потрібно, дівчино, що ти шукаєш?» „Sestra mi řekla, že mám přinést fialky, a bez nich se nesmím vrátit domů,“ odpověděla Maruška.«Сестра наказала принести фіалки, а без них мені не можна повертатися додому», — відповіла Маруша. Měsíce se na sebe podívaly a Leden vstal.Місяці подивилися одне на одного, і Січень устав. Šel k jednomu z mladých mužů, dal mu hůl a řekl: „Bratře Březne, sedni si na mé místo.“Він підійшов до одного з молодих, віддав йому посох і сказав: «Брате Березню, сідай на моє місце». Březen si sedl nejvýš a zamával holí nad ohněm.Березень сів найвище й махнув посохом над вогнищем. V tu chvíli sníh zmizel, tráva zezelenala a pod stromy se objevily fialky.Тієї ж миті сніг зник, трава зазеленіла, а під деревами з'явилися фіалки. „Trhej rychle, Maruško,“ řekl Březen.«Збирай швидше, Марушо», — сказав Березень. Maruška natrhala velkou kytici, poděkovala a běžela domů.Маруша нарвала великий букет, подякувала й побігла додому.

Holena i matka se divily, ale místo poděkování jen fialky vzaly a Marušku poslaly do kuchyně.Голена й мати здивувалися, але замість подяки просто забрали фіалки, а Марушу відправили на кухню. Druhý den dostala Holena chuť na jahody.Наступного дня Голені захотілося суниць. „Jdi do lesa a přines mi jahody,“ poručila Marušce.«Іди в ліс і принеси мені суниць», — наказала вона Маруші. „V lednu?“ ptala se Maruška. „Vždyť jahody rostou v červnu.“«У січні? — запитала Маруша. — Адже суниці ростуть у червні». Nikdo ji ale neposlouchal a matka ji zase vystrčila na mráz.Але її ніхто не слухав, і мати знову виштовхала її на мороз. Maruška šla znovu na horu k ohni a měsíce ji hned poznaly.Маруша знову пішла на гору до вогнища, і місяці відразу її пізнали. Když jim řekla, co potřebuje, podal Leden hůl Červnu.Коли вона розповіла, що їй потрібно, Січень передав посох Червню. Červen zamával holí nad ohněm a les se změnil.Червень махнув посохом над вогнищем, і ліс змінився. Stromy dostaly listy, ptáci začali zpívat a na zemi svítily červené jahody.Дерева вкрилися листям, заспівали птахи, а на землі червоніли суниці. Maruška nasbírala plnou zástěru jahod a spěchala domů.Маруша набрала повний фартух суниць і поспішила додому.

Holena a matka jahody snědly samy a Marušce nedaly ani jednu.Голена й мати з'їли суниці самі й Маруші не дали ні однієї. Třetí den chtěla Holena červená jablka.На третій день Голена захотіла червоних яблук. Maruška musela jít do lesa potřetí.Маруші довелося йти в ліс утретє. Leden tentokrát podal hůl Září.Цього разу Січень передав посох Вересню. Když Září zamávalo holí, zafoukal chladný vítr a ze stromu spadla dvě jablka.Коли Вересень махнув посохом, повіяв холодний вітер і з дерева впали два яблука. „Víc jich netrhej,“ řeklo Září.«Більше не зривай», — сказав Вересень. Maruška jablka zvedla, poděkovala a odnesla je domů.Маруша підняла яблука, подякувала й понесла їх додому. Holena se zlobila, že jsou jen dvě, a rozhodla se, že si pro jablka půjde sama.Голена розсердилася, що їх лише два, і вирішила піти за яблуками сама.

Oblékla si kožich a teplé šaty a šla do lesa, i když jí matka říkala, aby zůstala doma.Вона вдягла шубу й теплу сукню і пішла в ліс, хоча мати казала їй залишитися вдома. Také ona našla oheň a dvanáct mužů, ale nepoprosila je o nic.Вона теж знайшла вогнище й дванадцять чоловіків, але ні про що їх не попросила. Beze slova přišla blíž a začala se hřát u ohně.Без жодного слова вона підійшла ближче й почала гріти руки біля вогнища. „Co tu chceš, co hledáš?“ zeptal se jí Leden.«Що тобі тут потрібно, що ти шукаєш?» — запитав її Січень. „Co je ti do toho, starý dědku,“ odpověděla Holena a otočila se k němu zády.«А тобі яке діло, старий», — відповіла Голена й повернулася до нього спиною. Leden se zamračil, zvedl hůl vysoko nad hlavu a v tu chvíli začala vánice.Січень спохмурнів, підняв посох високо над головою — і тієї ж миті почалася завірюха. Holena už cestu domů nenašla a v lese zmrzla.Голена так і не знайшла дороги додому й замерзла в лісі. Matka na ni čekala, a když se dcera dlouho nevracela, šla ji hledat.Мати чекала на неї, а коли дочка довго не поверталася, пішла її шукати. Také ona zůstala v tom sněhu.І вона теж залишилася в тому снігу. Maruška zůstala v domě sama a dům, zahrada i pole patřily teď jí.Маруша залишилася в домі сама, і дім, сад та поле тепер належали їй. Později se vdala za dobrého člověka a žila spokojeně dlouhá léta.Пізніше вона вийшла заміж за добру людину й багато років жила спокійно. A dvanáct měsíčků?А дванадцять місяців? Ti dodnes sedí kolem svého ohně a mění na světě roční období.Вони й досі сидять навколо свого вогнища й змінюють на світі пори року.